Маунт-Плізант, район у місті Ванкувер (столиця Британської Колумбії), колись складався із робочих кварталів. Пізніше тут знайшли притулок відомий журналіст Іан Ханоменсінг, видавець Девід Бір та багато інших людей, яких знають у всій Канаді.
Незважаючи на всебічний та багатогранний прогрес, цей район, куди рідко ступає нога туриста, зумів зберегти будинки 19-го століття. Заховані в густих алеях, ці артефакти архітектурної старовини багаті на запах кави, який присутній майже на кожному розі. Ще Гора задоволень (так перекладається назва району) світиться вечорами неоном своїх магазинних вітрин. Далі на vancouver-future.
Створення муралу справа колективна
Час не помилував старовинні будинки, яким щороку на допомогу приходять майстри мурала. Щоліта вони з’їжджаються на околиці Маунт-Плізант, перетворюючи непоказні та пошарпані стіни будівель на своєрідні полотна. Поряд із квітучими деревами тут панують пензлі, сходи, банки з фарбами всіляких квітів.
Створити мурал висотою в кілька поверхів одній людині, безумовно, не під силу. Тому кілька людей збираються у команду, розподіляють ділянки роботи, підбирають кольори та… сміються. Хоча до розписування стін ставлення серйозне.
Муральні живописці представляють багато національностей планети. Від їхніх творів інколи не можна відірвати погляд. Якось таким міським полотном стала картина “Творець” (Dreamweaver), присвячена місцевим корінним народам.
Його автори – двоє художників із багатонаціональним корінням. У Лорен Бревнер – предки з Окінави, Тринідаду та Німеччини. У її співавтора у роді представники корінних народів Канади, а також шотландці та німці. Їхня картина – свого роду нагадування про те, що минуле невіддільне від сьогодення, як і духовний світ – від фізичного.
Процес муральної “реставрації” триває тиждень, після чого сюди проникають юрби шанувальників настінного живопису. Вони придивляються до деталей, вривається цікавий радісний натовп і розглядає деталі, роблять фото на згадку і, якщо пощастить, з авторами. Звичайно, не Пікассо або Далі, але потрапити в кадр з тими, хто облагороджує твоє місто, теж і честь, і задоволення. Там же відбуваються спонтанні інтерв’ю, які беруть у майстрів пензля захоплені поціновувачі мистецтва.
Поява та розвиток фестивалю
Ванкуверський фестиваль муралів з’явився у 2016 році. Трохи згодом він охопив собою територію деяких інших районів Ванкувера. Занедбаних будинків вистачає.
Головні події відбуваються на Мейн-стріт, центральній магістралі, яка, проходячи із півночі на південь, розділила Ванкувер на дві частини. Створення муралів супроводжується активною комерційною діяльністю. Свій одяг демонструють місцеві дизайнерські фірми, які встановлюють уздовж тротуару свої намети. Свою їжу привозять місцеві кухарі і нові композиції музиканти. Часом складається враження, що в Маунт-Плізант з’їжджається все населення Ванкувера, яке забуло про роботу. Робота щороку, а муральний фестиваль радує людей лише тиждень.
Мурали – праця дуже серйозна, стверджують організатори свята. Для цього недостатньо бути художником. Реалізація задумів вимагає від творців гігантських артоб’єктів багатого досвіду. Навичок простого вуличного графіті для такого завдання недостатньо. Тут необхідні спеціальне обладнання та вміння працювати на висоті. Тим, у кого виникають запаморочення, тут не місце.
Організатори фестивалю акцентують, що через мистецтво вони підтримують цінності та волають до проблем суспільства. Турбота про дітей, природа, рівність всіх людей ось основні сюжети арттворів.
Як стверджують автори проекту, щороку Ванкувер отримує близько п’ятдесяти нових муралів. І, як не крути, щоб з ними познайомитися, потрібна досить велика кількість часу. Навіть якщо вам здається, що вже з усіма муралами вдалося здійснити знайомство, все одно знайдеться якийсь новий або знайомий уже грає новими фарбами.
Але життя фестивалю триває після його закриття, хоч і у віртуальній реальності. Його організатори створили безкоштовний додаток, всі мурали зібрані воєдино, наведено відомості про їх авторів і опис настінних картин.
