П’ятниця, 9 Грудня, 2022

З історії ванкуверського водопроводу

Водопровід є важливим складником будь-якого сучасного міста, пише vancouver-future. Ванкувер, звісно, ​​не є винятком. Тому історія його водопроводу включає багато цікавих фактів.

Зокрема, за допомогою ванкуверських вододілів питною водою забезпечується близько двох з половиною мільйонів людей. Крім Ванкувера вони поставляють воду до Ленглі та Річмонда.

Кожен із вододілів наділений своїм резервуаром, який входить до зони контролю Метро Ванкувер.

Загалом історія водопроводу та водопостачання Ванкувера є досить цікавою. Тому її частиною ми дуже хочемо поділитися з вами в нашому матеріалі з посиланням на metrovancouver.org.

З чого все почалося

Площа Ванкувера стала сильно зростати в кінці 1880-х.

Квітень 1886-го ознаменувався створенням двох компаній: Vаncouver Wатер Wоrks Cоmpany і Cоquitlam Wаter Wоrks Cоmpany. Це сприяло пошуку надійного та ефективного водопостачання.

У 1887-му річку Капілано обрали як джерело водопостачання для Ванкувера. Вододіл побудували на одинадцять кілометрів вище від річкового гирла.

В процесі збільшення чисельності ванкуверського населення все більше ставало ясно, що місто потребує іншого водного джерела.

Новий об’єкт

У 1905-му мером Ванкувера Фредеріком Бускомбом було визначено річку Сеймур як цінний водний ресурс.

Вже в 1908-му відбулося будівництво першого водозабору на річці Сеймур. Він мав вигляд дерев’яної труби, й розташовувався за одинадцять кілометрів від річкового гирла, на сто сорока метровій висоті. Будівництво другого водозабору відбулося у 1913-му.

1927-й ознаменувався заміною дерев’яної труби на сталеву.

В 1928-му трохи північніше від Сеймурського водозабору побудували невелику греблю. Йдеться про дамбу Сеймур-Фолс, яка стала причиною заповнення водосховища, площею сто вісімдесят акрів.

Пізніше, в 1961-му греблю та водосховище розширили до нинішніх масштабів.

Нова компанія

Починаючи з 1892-го озеро Коквітлам сприяло водопостачанню Нью-Вестмінстера. 18-го жовтня 1902-го відповідальність за забезпечення водою цього міста перейшла до Vancоver Pоwer Compаny.

Спочатку “вогнище водопостачання” знаходилося в нижній частині озера. Але в 1905-му відбулося встановлення нової водозабірної споруди.

Серпень 1909-того ознаменувався тим, що Vancоuver Pоwer Compаny отримала від уряду право на воду в озерних межах.

Лісозаготівля

У 1918-му Cаpilano Timbеr Cоmpany почала укладати договори оренди на деревину в районі вододілу Капілано. Іншими словами, йшлося про вирубку лісу.

1916-тий ознаменувався тим, що місцеве населення дізналося про майбутні лісозаготівлі. А вже в 1918-му почався процес суцільних рубок поряд з “Капіланівським вододілом”.

Ванкуверськими фахівцями було проведено вивчення лісозаготівельного процесу в районі Капілано. В результаті дослідження з’ясувалося, що вирубка велася надмірною висотою, на території схилів і в річкових гирлах.

Все це викликало у ванкуверських жителів та політиків занепокоєння щодо того, що лісозаготівлі можуть позначитися на якості водопостачання.

Пізніше через лісозаготівлі почалися масові загоряння. Один із них спалив понад три тисячі акрів, які належали до вододілу.

Значна подія

3-го лютого 1926-го відбулося офіційне формування ванкуверського Водного округу.

В 1927-му уряд надав округу оренду на деревину й землю вододілів Сеймур і Капілано.

В 1931-му Capilаno Timbеr вирішила відмовитися від лісозаготівлі в районі вододілу Капілано.

Водним округом Ванкувера було викуплено всі фірми, які займалися лісозаготівлею, на території “Капіланського вододілу”. Це призвело до того, що Сеймур і Капілано набули статусу абсолютно закритих вододілів.

Зміна ситуації

Протягом 1930-1950-х керівництвом ванкуверського Водного округу відстоювалася позиція щодо того, що ліс треба вирубувати лише там, де закінчуються межі вододілів.

1952-й ознаменувався тим, що багатьма лісозаготівельними компаніями почала висловлюватися думка про те, що вирубку поруч із вододілами треба продовжити. Адже це сприяє отриманню чималого прибутку. Крім того, вони заявляли, що за допомогою вирубування лісу можна захистити водозбори від спалахів.

Але наприкінці десятиліття ситуація із лісозаготівлями почала змінюватися.

16-го грудня 1958-го почався процес рубок поруч із вододілом Сеймура. Це робилося для того, щоб виділити місце під нове водосховище.

Водний округ Ванкувера найняв різних експертів для того, щоб керували операцією. В результаті вдалося розчистити чотириста вісімдесят сім акрів та побудувати п’ятимільну під’їзну дорогу поряд із Сеймурським водосховищем.

Завдяки вирубаним деревам бюджет поповнився на п’ятсот сорок тисяч доларів.

У 1961-му на території Сеймурського вододілу вирубали триста шістнадцять акрів землі. Це допомогло запобігти зараженню дерев попелицями.

Кінець вирубці лісу

Коквітламський та Сеймурський вододіли до 1960-го були позбавлені доріг. Проте кілька ліній гідропередач було.

Протягом 1961-1992-х три вододіли були оснащені лісовозними дорогами. Їх проклали через територію старих лісів і крутих гірських схилів. Будівництво доріг спричинило чергову масову вирубку лісу.

Ванкуверський Водний округ продовжував наполягати на факті щодо покращення якості води через лісозаготівельні роботи. І це попри те, що гідрологічні дослідження показували зовсім інші результати.

Вирубка тривала аж до 1999-го, доки Водним округом не було прийнято рішення щодо припинення всіх лісозаготівельних робіт у районі ванкуверських вододілів.

Про вододіли

Площа “Капіланського вододілу” складає приблизно дев’ятнадцять з половиною гектарів. Кожен струмок, розташований у цій місцевості, впадає у річку Капілано й переноситься до однойменного озера. Там знаходиться резервуар, який збудували ще в 1954-му. Довжина самого Капіланського водосховища становить близько шести кілометрів, ширина – вісімсот метрів, і глибина – сімдесят п’ять метрів.

Сеймурський вододіл є найвужчим. Він становить трохи більше дванадцяти гектарів і здатен вмістити тридцять два мільярди літрів. Зазвичай його наповнення відбувається в осінній, зимовий та весняний періоди.

Спочатку Сеймурське озеро використовували як невелике водосховище. Воно було створено в 1928-му, коли будувалася гребля Сеймур-Фолс.

1960-ий ознаменувався розширенням греблі. Це призвело до збільшення водосховища. Таким чином, його довжина складає шість із половиною кілометрів.

Варто зазначити, що кожен із ванкуверських водозбірних басейнів закритий для відвідувачів. Таке обмеження доступу є одним із способів запобігання ризикам того, що водопостачання буде забруднене.

Але іноді спеціальні екскурсії на вододіли все ж таки проводяться. Тільки проходять вони відповідно до чітко розробленої процедури, і в конкретну пору року. Тому всім бажаючим відвідати вододіли треба ретельно слідкувати за розписом екскурсій. Адже, як ви вже, мабуть, зрозуміли, вони проводяться не так вже й часто. До того ж, той, хто має бажання долучитися до подібних заходів, має зареєструватися на спеціальному сайті. Ця вимога також є обов’язковою. І без цього на екскурсію потрапити не можна.

Фото: https://wikicsu.ru/

Latest Posts

.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.