Серед особняків, які пережили не одну епоху, Hycroft Manor у Ванкувері займає особливе місце. Він був і приватною резиденцією, і військовим госпіталем, і культурним центром для жінок-науковиць. Але за фасадом з колонами й доглянутими терасами – не просто красива будівля. Це простір, що зберігає у своїх стінах історії людей, подій і змін, які формували не лише окрему споруду, а й частину міста. Далі на vancouver-future.
Як з’явився Hycroft Manor?
На початку 20 століття Ванкувер лише набував свого сучасного вигляду. Вулиці з бруківки, дерева замість парканів, ділова забудова, що швидко витісняла дерев’яні будиночки. І саме в цей період, 1909 року, в елітному районі Shaughnessy починають зводити особняк. Ім’я майбутньої резиденції – Hycroft Manor. Генерал Александер Данлоп, замовник маєтку, мав за плечима блискучу військову кар’єру, підприємницькі зв’язки й чітке уявлення про те, яким має бути справжній дім. Це мала бути не просто оселя, а місце для приймання, офіційних візитів і демонстрації статусу будівлі. Тож затишок не був у пріоритеті. Данлоп прагнув такого простору, що вражав би з першого погляду. І саме таким вийшов Hycroft: не монументальним, а продуманим до деталей, майже театрально ефектним.
Фасад – у стилі едвардіанської елегантності: симетричні колони, балюстради, високі аркові вікна. Всередині понад 30 кімнат, включно з бальним залом, оранжереєю та кількома камінними залами. Особливу увагу приділили мармуру, дереву й текстилю. Матеріали привозили з Європи, деякі елементи – на замовлення з Англії. Усе мало відповідати тому рівню, до якого звикли офіцери з імперських гарнізонів. Будівництво завершили в 1911 році. Hycroft одразу став частиною пейзажу нової ванкуверської аристократії. Це був не просто дім – це була справжня демонстрація того, що Британська Колумбія вже виросла з колоніального одягу й надягає фрак. Загалом саме тут влаштовували перші великосвітські приймання, збиралися члени військових клубів, обговорювалися справи бізнесу й політики.
Але крім зовнішньої пишності, Hycroft мав ще одну функцію. Резиденція була втіленням «англійської мрії» на канадському ґрунті. І в цьому сенсі дім Данлопа не мав конкурентів ні за масштабом, ні за символічною вагою.
Hycroft як госпіталь для ветеранів
У 1924 році, після смерті генерала Данлопа, його дружина переглянула роль особняка. Вона передала будівлю федеральному уряду Канади для потреб ветеранів. Загалом Hycroft перестав існувати як приватна нерухомість. Його коридорами більше не проходжувалися офіцери у вечірньому вбранні – замість цього тут з’явилися медсестри, пацієнти у формі, лікарі. Будинок почав жити іншим життям. У тиші просторих кімнат лікувалися чоловіки, які повернулися з війни.
Окремі приміщення облаштували під палати, у бальному залі встановили ліжка, а в оранжереї – відновлювальні зони для фізіотерапії. На подвір’ї, де раніше стояли кавові столики, тепер – вправлялись у ходьбі після поранень. Цей період тривав майже два десятиліття.
Про це нечасто згадують у путівниках, але саме тут пройшли реабілітацію десятки ветеранів обох світових воєн. І хоч в архітектурі не було кардинальних змін, саме в цей період Hycroft позбувся ореолу аристократичного недоторканного дому. Тепер він став відкритим – у буквальному й символічному сенсі. Це вже не була садиба одного генерала. Це був дім для всіх тих, хто втратив частину себе на фронті.
Нові господині резиденції
У 1962 році, коли спогади про війну ще не встигли вивітритись із високих стель Hycroft Manor, в особняку з’явилися нові мешканки – розумні, освічені й вкрай рішучі. Саме тоді будівлю викупила організація University Women’s Club of Vancouver – об’єднання жінок із вищою освітою, які мали на меті сприяти розвитку науки, культури та соціальної справедливості. Кожна кімната, кожен коридор став простором для дискусій, публічних лекцій, музичних вечорів, поетичних читань і семінарів. У бібліотеці, де колись генерал зберігав військові мапи, тепер проходили зустрічі з письменниками. У колишній бальній залі – вечори класичної музики й дискусії на тему рівності в доступі до освіти.
У 1974 році організація ініціювала серію публічних виступів на тему жінок у політиці. Серед спікерок були майбутні депутатки федерального парламенту й громадські активістки. Саме з цих розмов і панельних дискусій виростали нові лідерки. До того ж UWCV почала видавати власні матеріали, зокрема брошури й аналітичні записки про жіночу участь у науці, культуру публічного управління, проблеми доступу до фінансової незалежності.
Hycroft став ще й платформою. Простором, де освічені жінки могли вільно висловлювати думки, обговорювати глобальні події та планувати реальні зміни. Тут відбувалося багато того, що офіційна історія Ванкувера довго не помічала: діалоги між поколіннями, підтримка молодих студенток, перші феміністичні ініціативи у місті. І ще важливо: членкині клубу ретельно зберегли архітектурну спадщину особняка. Вони не реконструювали будівлю до невпізнання, а підтримували її в первісному вигляді. Сьогодні UWCV налічує кілька сотень активних учасниць і продовжує проводити заходи в Hycroft – від концертів камерної музики до форумів із прав людини. Саме тому кожен, хто заходить до цієї резиденції, відчуває, що це місце наповнене не лише війною, а й пам’яттю про жінок, які вміють змінювати хід історії не шаблею, а словом, освітою та діалогом.
Hycroft Manor сьогодні: дім подій, історій і нових починань
Нині будівля належить University Women’s Club of Vancouver, але давно вийшла за рамки лише жіночого клубу. Тут проходять лекції, благодійні вечори, весілля, фільмування й публічні події. Завдяки цьому Hycroft зберігає унікальний баланс між збереженням історії та сучасною активністю. Щороку тут відбуваються десятки приватних подій, зокрема, весілля в класичному стилі, з церемонією в саду, фуршетом на терасі та танцями під люстрами старого бального залу. Серед особливих популярних подій – щорічний Christmas at Hycroft, під час якого маєток перетворюється на святковий ярмарок із вінтажним декором, музикою та крафтовими товарами. Ця традиція існує понад 40 років і є однією з найочікуваніших у місті.
У стінах Hycroft нерідко знімають кіно. Манор легко впізнати у багатьох серіалах і фільмах, зокрема «Вбивство», «Стріла», «Секретні матеріали» та навіть у фільмах Netflix. Продюсери цінують інтер’єри будинку за атмосферу епохи та її естетичну завершеність. Попри те, що будівля збудована понад сто років тому, її інфраструктура підтримується на високому рівні: опалення оновлено, електропроводку модернізовано, а історичні елементи реставруються згідно з рекомендаціями спадщини міста. За словами адміністрації клубу, Hycroft – це живий будинок, який адаптується до потреб сучасної спільноти, залишаючись вірним своїй історії.
У 2023 році у Hycroft Manor провели понад 80 подій (від мистецьких виставок і концертів камерної музики до професійних конференцій і благодійних балів). Членство в University Women’s Club налічує понад 400 жінок, серед яких науковиці, викладачки, підприємниці й мисткині. Водночас будинок відкритий і для ширшої громади: щомісяця тут організовують відкриті лекції на теми історії, науки, гендерної рівності та урбаністики. Саме завдяки такій активності Hycroft не перетворився на музей – він лишається живим соціокультурним центром, глибоко вплетеним у сучасне життя Ванкувера.
