Історія пошти у Ванкувері почалась не з великої будівлі, а з маленької кімнати в готелі біля води. У 1869 році там відкрили перший поштовий пункт, де працював Максиміліан Мішо. Він приймав листи, пакунки й газети, що приходили човнами з Вікторії. З цього місця почався розвиток міського зв’язку, який згодом перетворився на сучасну поштову систему Ванкувера. У статті про те, як виникла перша пошта, хто в ній працював і як вона змінилася від маленької станції до розгалуженої мережі. Далі на vancouver-future.
Перший поштовий пункт
Перша поштова станція на території сучасного Ванкувера відкрилась у липні 1869 року. Вона діяла під назвою Burrard Inlet Post Office і розташовувалась просто в кухні готелю Brighton, який стояв біля води, неподалік від нинішнього району Гастаун. Постмайстром став Максиміліан Мішо, який прибув сюди того ж року. Саме він приймав і видавав листи, реєстрував відправлення та вів книги обліку.
Умови були прості: дерев’яна кімната, кілька полиць для листів, чорнильниця й груба стійка. Кореспонденція надходила човнами або кінними возами, найчастіше з Вікторії чи Нової Вестмінстер. Люди приходили по свої листи особисто, адже про доставлення додому тоді ще не йшлося. Мішо працював сам, без інших працівників. Він отримував пошту від перевізників, сортував її та вручав адресатам. На листах ставили поштовий штемпель із числом “28” – це був офіційний код відділення Burrard Inlet у колоніальній системі. Усі записи робилися вручну, а зберігались у великій книзі, яку вели для звітності перед колоніальною владою.
Поселення тоді було невелике: кілька десятків будинків, лісопильня й декілька готелів. Пошта стала центром місцевого життя – тут обмінювались новинами, чекали на газети з материка, дізнавались про події у Вікторії. Через станцію проходила не лише приватна кореспонденція, а й офіційні документи компаній і уряду.
У 1871 році, коли Британська Колумбія приєдналася до Канади, система поштового зв’язку перейшла під контроль федерального уряду. Станція Burrard Inlet увійшла до нової мережі Canada Post, що дало можливість збільшити обсяги відправлень і поліпшити сполучення. З цього моменту пошта у Ванкувері почала розвиватися як постійна міська служба.
Розширення мережі
У другій половині 19 століття кількість мешканців у районі Ванкувера швидко зростала. Люди активно оселялися біля портів і нових вулиць, відкривали крамниці, готелі, майстерні. Разом із цим зростала й потреба у поштовому зв’язку. Старий пункт не справлявся з потоком листів, тому чиновники вирішили відкривати нові відділення ближче до житлових кварталів.
7 січня 1895 року запрацювала служба листонош. Відтоді мешканці вперше почали отримувати листи вдома. Листоноші ходили від дверей до дверей з важкими сумками, не зупинялись ні під дощем, ні під снігом. Їх добре знали в кожному районі, бо саме вони приносили новини від рідних і знайомих з інших міст і навіть країн.
На початку 20 століття кількість поштових пунктів збільшилася. Працівники пошти відкривали відділення біля ринків, фабрик і портів, щоб людям не доводилося долати великі відстані. У 1908 році з’явилося нове підвідділення – SUB 18 у Японському кварталі. Його створили для японської громади, яка займалася торгівлею й рибальством. Через цей пункт проходила величезна кількість листів і телеграм, що прямували до Японії.
Головний поштамт переносили кілька разів. Спершу він стояв біля води, пізніше – поруч із залізницею, де поштарі швидко передавали мішки машиністам. Згодом листи почали відправляти морськими рейсами, а потім – авіацією. Завдяки цьому доставлення між провінціями скорочувалася з тижнів до кількох днів. Проте працівники пошти працювали з ранку до ночі. Вони сортували сотні листів вручну, перевіряли адреси, пакували посилки, готували мішки до потягів. У великих залах працювали нічні зміни. Поступово з’явилися спеціальні візки та перші механічні столи, які полегшували ручну роботу.
Архітектура, технології та символи пошти
Перший великий поштовий офіс Ванкувера з’явився наприкінці 19 століття. Між 1889 і 1892 роками на розі Гранвіль і Пендер збудували двоповерхову кам’яну споруду з арками, високими вікнами й башточками. Вона одразу стала помітною серед дерев’яних будинків і нагадувала про початок нового етапу: коли місто почали зводити з каменю, а не з дерева. Саме туди щодня сходилися мешканці, щоб відправити листи, дізнатися новини чи просто поспілкуватися з листоношами.
Через кілька десятиліть влада розпочала будівництво ще масштабнішої споруди. У 1953–1958 роках на Джорджія-стріт, 349 звели новий Головний поштовий офіс. Цю будівлю створили в стилі модернізму, який тоді вважали символом технічного прогресу. Великі скляні фасади, прямі лінії, бетон і сталь – усе це відображало нову епоху. Всередині працювали сотні людей, а сама споруда займала цілий квартал.
Інженери подбали про зручність роботи. Під землею проклали тунель, який з’єднував поштамт із залізничною станцією. Завдяки цьому працівники могли передавати важкі мішки з листами просто до вагонів, не виходячи назовні. У приміщенні встановили пересувні стрічки та конвеєри, які значно полегшували сортування й доставлення посилок. Для того часу це були справжні технічні новинки.
На фасаді будівлі з’явилися меморіальні дошки на честь поштових працівників, які служили під час війни. Поруч встановили скульптуру The Postman – фігуру листоноші з сумкою через плече. Вона нагадує перехожим про тих, хто десятиліттями носив листи, новини й надії по всьому місту.
Так архітектура поштових будівель відобразила історію самого Ванкувера. У кожному новому офісі залишилися сліди часу, праці й людської відданості.
Нові пункти, адаптація й спадщина
З другої половини 19 століття пошта стала частиною повсякденного життя мешканців Ванкувера. Люди щодня відправляли й отримували листи, пакунки й газети. У 1888 році на чотирьох вулицях міста встановили вуличні поштові скриньки, щоб мешканці могли кидати листи безпосередньо на вулиці. Поштарі збирали їх кілька разів на день і доставляли до головного поштамту.
На початку 20 століття пошта набула нових форм. 3 березня 1919 року здійснили перший міжнародний аеропоштовий рейс з Ванкувера до Сіетла. Листи доставляли літаками, що скорочувало час пересилання й дозволяло людям отримувати новини швидше, ніж раніше. Листоноші й співробітники аеропошти працювали з мішками листів і пакунків, відстежували рейси та передавали кореспонденцію далі по місту.
Протягом 20 століття створювали нові поштові пункти та підвідділення. Вони з’являлися у житлових районах, біля ринків, у портах, біля фабрик. Частину старих відділень об’єднували або переносили, щоб мешканці могли швидко отримати пошту.
Сьогодні в місті зберігають історичні поштові будівлі, наприклад, комплекс на Джорджія-стріт, 349, що згадували вище. Там проводять реконструкції, відкривають невеликі виставки, нагадують про роль пошти в житті міста. Меморіальні дошки та скульптури зберігають пам’ять про поштарів, які працювали протягом десятиліть. Мешканці та туристи можуть побачити, який вигляд мали старі відділення та як змінилася робота пошти з появою нових технологій і способів пересилання листів.
У такий спосіб, пошта у Ванкувері з маленької станції перетворилася на розгалужену мережу, яка допомагала людям спілкуватися, отримувати новини й підтримувати зв’язок із зовнішнім світом, а сьогодні служить ще й історичною пам’яткою.
Джерела:
- https://www.vancouverisawesome.com/history/history-of-metro-vancouver-first-post-office-1871-1932330
- https://vancouver.ca/files/cov/349westgeorgia-appendixe.pdf
- https://bnaps.org/hhl/newsletters/bcr/bcr-2004-10-v013n03-w051.pdf
- https://vancouver-historical-society.ca/wp-content/uploads/2023/09/April2008.pdf
