На самому краю Ванкувера стоїть дивовижна будівля, де зберігають історії людей, які жили тут задовго до того, як з’явилися дороги й хмарочоси. Йдеться про Музей антропології – місце, куди приходять не лише подивитись на артефакти, а й відчути справжнє ванкуверське минуле. Далі на vancouver-future.
Становлення музею
Ідея створити Музей антропології (Museum of Anthropology) у Ванкувері з’явилася в стінах Університету Британської Колумбії ще на початку 20 століття. Тоді вчені та мандрівники, які досліджували культури узбережжя, розуміли, що ці артефакти необхідно зберегти. Їх збирали не для показу, а щоб не загубити історію народів, які жили тут тисячі років. Першим кроком стала колекція Френка Бернетта – мандрівника, який повернувся з Тихоокеанського регіону з численними предметами побуту, прикрасами, дерев’яними фігурами та масками. Саме з неї почалося зібрання музею. Згодом до справи долучилися дослідники університету, які привозили нові експонати з експедицій по Канаді та за її межами.
У 1947 році музей офіційно відкрився для відвідувачів. Спочатку він займав кілька кімнат у головному корпусі університету. Колекція поступово поповнювалася, тому вже в 1960–70 роках постало питання про нову будівлю, де можна було б розмістити великі дерев’яні тотеми, маски й хатини народів узбережжя. Тоді до роботи запросили архітектора Артура Еріксона. Він виріс у Ванкувері, добре знав цей ландшафт і не хотів, щоб музей мав недоречний вигляд серед чарівної природи міста. Еріксон спроєктував будівлю так, щоб вона ніби продовжувала берегову лінію – зі скла, бетону й дерева, відкриту до неба та моря. Його ідея полягала не в тому, щоб створити черговий музей, а щоб побудувати місце, яке відчувається як частина землі, на якій він стоїть.
Архітектура
Будівля Музею антропології, дійсно, не схожа на звичайний музей. Артур Еріксон спроєктував її так, щоб світло вільно проходило крізь скляні стіни, а бетон і дерево здавалися частиною землі. У сонячні дні все всередині залите м’яким блиском, а під час дощу поверхні віддзеркалюють небо. Це створює відчуття, що ти не в приміщенні, а просто під захистом прозорого даху серед лісу.
Архітектор надихався традиційними “великими домами” корінних народів узбережжя. Їхня форма проста, але велична. Великі дерев’яні балки, відкриті простори, запах дерева – усе це відтворює атмосферу стародавніх поселень. Еріксон не копіював ці будівлі, а переосмислив їх, зробивши сучасними.
З вікон музею відкривається панорама на океан і гори. Це не просто гарний краєвид. Він нагадує, де почалася історія цих земель і людей, про яких нібито розповідають експонати.
Коли стоїш у головній залі серед тотемів, повітря здається густішим. Ніхто не поспішає, бо простір сам змушує сповільнитися. Люди говорять тихіше, і навіть діти перестають бігати.
Колекції й експозиції
Усередині Музею антропології є Головна зала (Great Hall). У ній під високими стелями стоять масивні тотеми, дерев’яні фігури, ритуальні човни й хатини. Вони належать народам Haida, Kwakwaka’wakw, Coast Salish – тим, хто жив на цьому узбережжі ще задовго до європейців. Кожен предмет має свою історію, вирізьблену вручну з кедра або вибиту з каменю. Тут нічого не виставлено для краси, адже все створене для життя, для пісень, свят, родинних історій.
Серед усіх експонатів є один, який став найголовнішим символом музею – це робота Білла Ріда «Ворон і перші люди» (The Raven and the First Men). На скульптурі зображено ворона, що відкриває мушлю, з якої виходять перші люди. Білл Рід був художником народу Haida, і саме його роботи повернули стародавні образи у сучасну культуру.
Далі розташовані Багатогранні галереї (Multiversity Galleries). Це величезний простір, де зібрано понад 10 тисяч предметів з усього світу. Експонати розміщені в скляних вітринах без зайвої помпезності. Можна стояти зовсім поруч із різьбленими масками, тканинами, керамікою чи прикрасами. Ба більше, на табличках є короткі історії, і за кожною з них стоїть чиєсь життя.
Ще одна частина музею – це Галерея кераміки Кернер (Koerner Ceramics Gallery). Тут усе зовсім інакше: біле світло, рівні ряди полиць, на яких стоять сотні керамічних виробів. Вони з різних епох і країн – від стародавніх мисок до сучасних скульптур.
Крім того, в музеї постійно щось оновлюється. Наприклад, на тимчасові виставки митці привозять сюди свої роботи з різних куточків світу. Це дозволяє побачити, як стародавні традиції можуть інтерпретуватися по-новому. Також на сьогодні експозиції доповнені мультимедійними елементами. На екранах можна побачити архівні фото, почути записи старих пісень чи подивитися, як майстри вирізають нові тотеми. Є й цифрові архіви – відвідувачі можуть торкнутися екрана й дізнатися історію кожного предмета.
Дух спадщини
З перших років існування Музею антропології його працівники намагалися працювати не лише “про” корінні народи, а разом із ними. Кожна експозиція, кожен артефакт – це частина живої культури, тому музей діє з великою повагою до тих, чиї історії зберігає. Багато рішень приймаються спільно з представниками громад Haida, Musqueam, Kwakwaka’wakw, Coast Salish та інших народів. Вони беруть участь у створенні виставок, у написанні описів, у виборі, що саме показувати публіці, а що залишити лише для членів спільнот. Такий підхід називають shared authority – спільна відповідальність за культурну пам’ять. Це не просто правило, а спосіб відновити довіру, яку колись втратили, коли речі забиралися в музеї без дозволу.
Зараз деякі предмети повертають до громад, звідки вони походять. Процес непростий, бо вимагає згоди обох сторін, але для людей це має велике значення. Іноді артефакти залишаються в музеї, проте виставляються на умовах, погоджених із громадами. Усе відбувається з повагою, без поспіху, з розумінням, що кожен предмет має свій дух й історію.
Окрім виставок, у музеї проводиться багато освітніх програм. Тут часто бувають школярі, студенти, молоді дослідники. Вони слухають історії від старійшин, бачать, якою є жива традиція не з підручників, а з перших вуст. Є програми для вчителів і митців, які допомагають краще розуміти складну історію цих земель.
Через такі проєкти музей допомагає інакше дивитись на історію Канади. Не як на послідовність дат, а як на мозаїку різних поглядів, традицій, звичаїв… Для багатьох відвідувачів знайомство з цими історіями стає моментом переосмислення, бо за кожною маскою, піснею чи різьбленням стоїть не просто мистецтво, а людська пам’ять, що пережила століття.
Музей антропології в сучасності
У 2024 році Музей антропології реконструювали. Будівлю оновили, зміцнили її сейсмічно, додали сучасні системи безпеки та зручності для відвідувачів. Після 18 місяців робіт музей знову відкрив двері, і він зустрів людей зовсім інакший – світліший і комфортніший.
Нині музей нагадує живу лабораторію культури. Тут постійно організовують нові виставки, регулярно зʼявляються цифрові архіви й мультимедійні проєкти. Тут можна не лише побачити старі тотеми, а й почути записи пісень, спробувати інтерактивні завдання або слідувати за маршрутами, які відкривають нові деталі історії. Кожен зал має свої особливості й атмосферу, і в цьому є певна вишуканість та автентичність, яка не може не захоплювати.
Музей антропології тепер відіграє роль не лише місцевого, а й міжнародного культурного центру. Художники, дослідники та студенти з усього світу приїжджають сюди, щоб подивитися на традиції корінних народів та їхню сучасну адаптацію.
І для звичайних відвідувачів це особливе місце. Кожна скульптура, кожна маска чи керамічний виріб стає приводом замислитися й доторкнутися до живої пам’яті цього краю.
Джерела:
- https://www.britishmuseum.org/collection/term/BIOG121763
- https://www.library.ubc.ca/archives/u_arch/burnett_collection.pdf
- https://moa.ubc.ca/about-moa
- https://visit.ubc.ca/see-and-do/museums-and-art-galleries/museum-of-anthropology
- https://260erickson.wordpress.com/works-and-achievements/museum-of-anthropology
