Порт Ванкувера (Port of Vancouver) – найбільший в Канаді та четвертий за величиною в Північній Америці за обсягами вантажів. Він відкриває країні шлях до понад 170 світових економік та відіграє ключову роль у міжнародній торгівлі. Управління портом здійснює Адміністрація порту Ванкувер-Фрейзер, що створена у 2008 році внаслідок об’єднання Порту Ванкувера, Портової адміністрації Північного Фрейзера і Портової адміністрації річки Фрейзер. Вона відповідає за координацію судноплавства та використання портових і морських територій у Великому Ванкувері. Далі на vancouver-future.
Зародження експортного центру міста
Історія експорту з Ванкувера бере початок ще з другої половини 19 століття, коли на берегах Ванкуверської гавані почали з’являтися лісопильні. Лісоматеріали стали основним експортним товаром того часу. Значне зростання вантажообігу почалося з будівництвом трансконтинентальної залізниці, а відкриття Панамського каналу ще більше посилило цю тенденцію. Завдяки низьким фрахтовим ставкам на початку 20 століття Ванкувер став зручним логістичним центром для експорту зерна та інших товарів до Європи та Азії. Подальший стрімкий розвиток порту став можливим лише завдяки скасуванню диференційованих тарифів на вантажі, що проходили через Скелясті гори залізницею. Це дозволило суттєво збільшити обсяги експорту з західного узбережжя Канади.
Від комісії до найбільшого порту Канади
Ванкуверська портова комісія була створена урядом Канади в 1913 році з метою управління інфраструктурою Порту Ванкувера. Комісія отримала широкі повноваження, зокрема регулювання навігації в порту та керування роботою портових об’єктів. Під її наглядом розвивалася важлива інфраструктура, зокрема причали Баллантайн і Лапуант, державний зерновий термінал і елеватори. Саме в цей період у Ванкувері з’явився перший зерновий термінал, що сприяло стрімкому зростанню міста як потужного портового центру, Завдяки цьому порт у Ванкувері став другим за величиною в Канаді після Монреаля.
1920-1930-ті роки стали вирішальними для розвитку зернового експорту. Розширення ринку канадського зерна в країнах Сходу та відкриття Панамського каналу значно посилили позиції Ванкувера. Крім того, експансія вирощування пшениці на захід і північ Прерій створила вигідні умови для залізничного транспортування врожаю до порту Ванкувера.
У 1936 році функції Ванкуверської портової комісії перейняла Національна портова рада. Цей орган до 1983 року відповідав за координацію, стратегічне планування та розвиток портової інфраструктури в основних канадських портах. Саме в цей період Ванкувер випередив Монреаль і став провідним портом країни, одночасно збільшуючи обсяги експорту інших насипних вантажів, як-от сірка, вугілля та калій. У 1983 році Національну портову раду замінила Канадська портова корпорація, яка згодом поступилася місцем новій системі регулювання, визначеній Морським актом Канади 1998 року. Цей акт дозволив створення незалежних органів управління для окремих портів. У Ванкувері цю функцію виконує Адміністрація порту Ванкувер-Фрейзер.
Адміністрація порту Ванкувер-Фрейзер, раніше відома як Port Metro Vancouver, відповідає за управління федеральними портовими територіями в регіоні Ванкувера. Це фінансово незалежна компанія, підзвітна федеральному міністру транспорту, яка працює відповідно до положень Морського акту Канади. Вона разом із портовими терміналами та орендарями забезпечує ефективний рух товарів і пасажирів, інтегруючи принципи сталого розвитку в усі аспекти своєї діяльності.
Станом на 2014 рік Порт Ванкувера посідав четверте місце серед портів Америки за тоннажем, 29-те у світі за загальним обсягом вантажів і 44-те за контейнерними перевезеннями. Крім цього, порт обслуговує товарообіг на суму близько 240 мільярдів доларів і підтримує 115 300 робочих місць, забезпечуючи 7 мільярдів доларів заробітної плати та 11,9 мільярда доларів ВВП по всій Канаді.
Ключові ініціативи та проєкти
Програма розширення контейнерних потужностей (CCIP) – це стратегічний план порту Ванкувера, спрямований на задоволення зростальних потреб у контейнерних перевезеннях, обсяги яких, за прогнозами, потрояться до 2030 року. Програма передбачає як оптимізацію наявної інфраструктури, так і створення нових об’єктів для забезпечення зростального попиту. До основних проєктів CCIP належать удосконалення термінала, дорожньої та залізничної системи Deltaport (DTRRIP) і будівництво нового термінала Roberts Bank Terminal 2.
Проєкт DTRRIP передбачає модернізацію, яка дозволить збільшити контейнерну потужність Deltaport на 600 000 TEU (двадцятифутових еквівалентних одиниць) без розширення території термінала. Тим часом Roberts Bank Terminal 2 – це перспективний морський контейнерний термінал, що зможе забезпечити додаткову потужність у 2,4 мільйона TEU на рік, якраз покриваючи попит до 2030 року.
Об’єднання ванкуверських портів
Попри фінансову самостійність портів, система регулювання їх діяльності за допомогою окремих портових органів призводила до неефективності, оскільки ці органи змушені були змагатися за бізнес. Проблема стала особливо помітною у 2006 році, коли виявилось, що розширений порт Fraser Surrey Docks, яким керував Fraser River Port Authority в Нью-Вестмінстері, залишався без роботи після того, як основний партнер компанія CP Ships переїхала до порту Ванкувера, що вже досягав своєї межі потужностей. Деякі критики виступали проти можливого об’єднання, побоюючись, що новий орган не зможе врахувати специфічні потреби річки Фрейзер.
З метою підвищення ефективності портів регіону метро Ванкувера в червні 2006 року федеральний міністр транспорту дозволив провести дослідження можливостей для об’єднання трьох портових органів. Звіт, що був підготовлений на основі цього дослідження, показав численні переваги консолідації. Тож 21 грудня 2007 року уряд Канади опублікував сертифікат, який дозволяв об’єднати три портових органи в один з 1 січня 2008 року. Так виник Port Metro Vancouver.
Розвиток інфраструктури та екологічні ініціативи Порту Ванкувера
Порт Ванкувера є важливою ланкою в глобальних ланцюгах постачання, оскільки він має доступ до кількох стратегічних торгових маршрутів. Важливим аспектом є його роль у розвитку торгівлі з Азією, що сприяло зростанню вантажообігу ще з тих часів, коли Канадська Тихоокеанська залізниця почала функціонувати. Порт Ванкувера активно розвиває інфраструктуру для перевезень контейнерів і намагається адаптуватися до наростальних вимог міжнародної торгівлі.
До додаткових ініціатив, які варто зазначити, можна віднести програму забезпечення екологічної стійкості портів, в рамках якої здійснюються значні зусилля для мінімізації екологічного впливу. Порт активно працює над скороченням викидів CO2 та інших забруднювачів, а також активно залучає інвестиції у відновлювальні джерела енергії. Ще одним важливим моментом є постійне оновлення технологій, зокрема у сфері автоматизації портових процесів, що дозволяє підвищити ефективність роботи та скоротити час обробки вантажів.
